Втім, незважаючи на наявність Державної програми реформування, яка була затверджена у 2009 році парламентом, фінансово-економічна ситуація в галузі погіршується з кожним роком. Про провал реформи ЖКГ, про нові підходи до модернізації галузі, про геополітичні і економічні ключові аспекти її функціонування, і про те, як вийти з галузевої кризової ситуації, ми розпитали Міністра з питань ЖКГ (2007-2010 рр.), члена Експертної Ради «України Комунальної» Олексія Кучеренко.
- Олексіє Юрійовичу, 24 грудня виповниться рік, як працює нинішній склад Міністерства регіонального розвитку, будівництва і ЖКГ. Як колишній Міністр, як би ви оцінили роботу цього відомства? Зокрема, наскільки ефективно, на Вашу думку, відомство справляється з вирішенням основних проблем галузі ЖКГ та її реформуванням?
Вважаю, що для вирішення будь-якої проблеми необхідно «піднятися» над нею, і оцінити ситуацію, як кажуть, з висоти пташиного польоту, подивитися на неї комплексно. Якщо говорити про роль Міністерства, то потрібно добре розуміти, які його першорядні завдання та функції. І, виходячи з цього, вважаю, що очікувати від відомства якихось проривів було б неправильно. Тому що в тому вигляді, в якому воно існує зараз і з тими галузевими завданнями, які стоять перед Мінрегіоном, не може це відомство відповідати за всю цю реформу. Цю тезу, до речі, прописано в законі «Про Загальнодержавну програму розвитку та реформування ЖКГ на 2009-2014 роки». Міністерство може і зобов'язане готувати професійну стратегію реформи, повинне здійснювати підтримку її законодавчого та нормативно-правового забезпечення, але всю реформу супроводити воно не може. За реалізацію реформи відповідає Кабінет Міністрів, і, зрозуміло, консолідовану відповідальність повинен нести і парламент. А роль і завдання Міністерства, які неодноразово переглядалися, не потрібно перебільшувати.
Крім того, не варто забувати, що за останні кілька років, у галузі змінилося (включаючи мою каденцію) шість глав Міністерства - це шість різних людей, шість різних векторів розвитку, шість різних команд, які працюють у відомстві. Це говорить нам про наявність у галузі не тільки фінансово-економічної кризи, але й кризу управлінських підходів. Тому що рівень вирішення загальнонаціональних проблем і виконання галузевих завдань для всієї країни кардинально відрізняється від рівня відповідальності завдань, які стоять перед мерами та губернаторами. Про цей феномен по суті і «розбиваються» всі Міністри, які працювали в нашій галузі.
- А, які підходи необхідно використовувати Міністерству для того, щоб успішно справлятися з поставленими перед ним завданнями?
Комусь це може здатися дивним, але як кажуть, як корабель назвеш, так він і попливе. Я переконаний, що назви відомства, як Міністерство з питань ЖКГ, так і Міністерство ЖКГ відображають лише його галузеву належність, а не підкреслюють функціональну сутність. Нам необхідно почати обговорювати, як здійснити перехід до роботи Міністерства житлової політики (англ. - housing), яке має відповідати за формування та реалізацію конституційної норми доступності житла. І цю норму не варто плутати з нині діючої Загальнодержавної програми «Доступне житло». Функціональність такого відомства полягає в тому, щоб, перш за все відповісти на питання: як людина може матеріалізувати своє право на доступне житло у вигляді його покупки, безкоштовної приватизації, придбання орендного, службового та соціального житла. І ось саме в такій моделі варто прописати завдання Міністерства, починаючи від будівництва житла, здачі його в експлуатацію, до моменту появи ефективного власника у вигляді ОСББ, ТСЖ, чи іншого житлового будинку. Ось саме цього не було зроблено за всю історію Міністерства, що є предтечею безлічі проблем.
Згадую фразу шанованого мною Анатолія Близнюка, яку він висловив, очоливши Міністерство: «Я взяв галузь у дуже важкому стані». Ця фраза говорить про те, що Міністр відчував особисту відповідальність. Але я хочу звернути увагу не на фразу «важкий стан». А на те, що в дійсності галузь ЖКГ ніхто Міністру не передавав. Вона муніципальна по суті своїй, якщо ми говоримо про структуру, і наша з вами, якщо ми говоримо про житлові будинки. І як можна щось вимагати від Міністра проведення реформи, якщо її основним елементом і рушійною силою повинні стати мери. А для того, щоб це сталося, потрібна реформа місцевого самоврядування. Тому що зараз мери - заручники ситуації, і язик не повернеться з них щось вимагати.
- Якою має бути основна стратегія реформи галузі? І наскільки реальна її реалізація в нинішніх умовах?
Я вважаю, що не потрібно «вигадувати велосипед». В законі, яким затверджена державна програма реформування ЖКГ, все чітко розписано. Коштувало неймовірних зусиль умовити всі сторони в парламенті підтримати цей закон в передвиборному 2009 році, але так чи інакше за нього тоді проголосувало тоді понад 300 народних депутатів. На сьогодні ця реформа провалена і це розуміють всі. У парламенті жодного разу не заслухали звіт про її виконання, хоча повинні були робити це щорічно. З настанням 2014 року - останнього року реформи - ми взагалі ховаємо таке поняття, як «реформування ЖКГ».
- І що робити далі? Приймати в парламенті нову програму реформування?
Зрозуміло, що термін «реформа ЖКГ» вже себе скомпрометував. І вважаю, що зараз логічніше говорити про модернізацію комунальної інфраструктури та про формування сучасної української житлової політики. Як мінімум, необхідна реалізація Загальнодержавної програми "Питна вода", а також галузь потребує держпрограм модернізації комунальної теплоенергетики та житлового фонду. А комплексне рішення проблем сфери поводження з твердими побутовими відходами - предмет окремого обговорення, яке пропоную залишити на майбутнє.
- Концепцію такої програми вже затверджено, про необхідність модернізувати теплоенергетику, говорять при всіх владах. Однак досі незрозуміла стратегія реалізації такої програми?
Для того, щоб розгорнути реалізацію програми модернізації потрібно, перш за все, дивитися на ситуацію в галузі очима споживача, і починати треба саме з переходу до збалансованого споживання, і з стану житлових будинків. Саме в секторі споживання можна досягти швидких і максимально ефективних результатів. І далі доречно ставити питання про ремонт і модернізацію магістральних мереж, обладнання комунальних теплоенергетичних підприємств. Якщо ті, хто буде проводити цю модернізацію не будуть розуміти, що там відбувається у споживача, що у нього в кишенях, яке технічний стан житла, то ми будемо топтатися на місці і нікуди не просунемося. Коли я був Міністром, я бачив міста, де за бюджетні гроші встановлені, наприклад, нові німецькі котли. Однак, незважаючи на скорочення енерговитрат, ситуація в корені не змінилася, оскільки втрати в мережах і в житловому фонді залишилися точно такими ж, а платіжна дисципліна споживачів почала погіршуватися. Тобто, першим кроком на шляху до модернізації обладнання та мереж, має стати введення систем комерційного побудинкового обліку споживаних ресурсів і енергії.
- Як це можливо за відсутності в країні ефективного власника? Адже на сьогодні з понад 200 тис. багатоквартирних будинків лише в 17 тис. створені об'єднання мешканців.
Житловий будинок - це інженерний об'єкт, але з іншого боку, повинна бути економіка будинку, в якому ми живемо. А цю економіку неможливо побудувати без реалізації інвестиційних програм, спрямованих на мінімізацію споживання енергоресурсів та створення комфортних умов для життя в будинку. І реалізувати цю програму без житлового спільноти неможливо. Як показує досвід, до створення ефективних житлових об'єднань ми всі занадто примітивно підійшли. І це предмет окремо розмови. Але починати будувати економіку будинку необхідно хоча б з елементарного, а саме, - з побудинкового обліку ресурсів та енергії. Важливо, щоб люди розуміли - лічильник це все одно, що ваги в магазині. Зваживши товар, покупець може перевірити його вагу на контрольних вагах, звернутися в ряд відомств, у разі, якщо у нього виникають претензії. Зрозуміло, що і ця система не працює прозоро, але принаймні, у покупців є алгоритм вирішення питань. Аналогічний алгоритм необхідно закласти і сфері споживання ресурсів та енергії. І, встановивши лічильник, це стане приводом для мешканців будинку збиратися і аналізувати - скільки ми споживаємо? Чому ми так багато споживаємо? На яку квартиру припадають максимальні витрати? Це перший крок до самоорганізації населення. Але він дуже важливий.
Тому що далі має відбуватися наступне: нацрегулятор від імені держави повинен сказати населенню, якою буде ціна на газ, скажімо, через рік. І в цьому випадку, державі слід запропонувати громадянам низку умов, наприклад, стати учасниками програми термомодернізації житлового фонду на умовах співфінансування, отримати яку-небудь субвенцію на енергомодернізацію. Це буде чесно. Та іншого виходу, я вважаю, все одно немає. Крім того, я вважаю, що програма модернізації теплоенергетики повинна базуватися на національній енергетичній стратегії, тобто стратегія теплозабезпечення - має стати одним з її основних аспектів.
- Мова йде про диверсифікацію джерел енергоресурсів, пошуку альтернативи природному газу?
По-перше, не треба вірити в казки про те, що нас врятує дешева атомна електроенергетика. Так, є вдалі приклади, коли населені пункти переходять на електричний обігрів. Але це окремі випадки, і поширивши цю модель на всю країну, ми станемо такими ж заручниками, як у випадку з газом, бо енергетики теж не зможуть стримувати динаміку зростання вартості енергоносіїв. По-друге, потрібно раціонально підходити до газифікації населених пунктів у сільській місцевості. І я не кажу про те, що не потрібно газифікувати села, а про те, що перш за все варто розібратися з газом, а не бездумно «вішати» нових споживачів на газову трубу. Якщо в конкретному селі є надійна лінія електропостачання, і у нас простоюють потужності, особливо в нічний час, то може варто в конкретному випадку організувати рішення цієї задачі на основі електроенергії. По-третє, якщо ми розуміємо, що для обігріву великих міст основним джерелом буде природний газ, то тоді треба розуміти, що сфера централізованого теплопостачання - це далеко не ліберальний ринок і потребує жорсткого держрегулювання в силу того, що вирішується соціальна завдання обігріву населення. Фактично, вся програма модернізації повинна бути побудована на тому, як оптимізувати споживання 20 мільярдів кубометрів газу власного видобутку. Але, на жаль, ніхто не займається реалізацією національної стратегії теплозабезпечення, а такого документа досі немає.
- Тобто, основне питання реформи - це газове питання?
На сьогодні - так, оскільки, частка плати за теплову енергію становить половину всіх платежів за комунальні послуги. Споживачі в силу соціально-економічних причин готові витрачати на оплату послуг ЖКГ обмежену суму. А основні витрати домогосподарств на ЖКГ - це витрати на оплату спожитого ними тепла, левову частку у собівартості якого якраз займає природний газ. Абсолютно зрозуміло сьогодні, що теплоенергетики стали заручниками ситуації, при якій НАК «Нафтогаз» намагається впливати на мерів міст з тім, щоб останні взяли на себе відповідальність і підвищили тарифи на теплову енергію. НАК підпорядковується Кабінету Міністрів, і це політика уряду, перш за все. Ціну на газ встановлює регулятор. Ціна на газ для теплоенергетичних підприємств різко зросла в серпні 2010 року, на 50 відсотків - до1309 грн. І велике питання, до речі, наскільки обгрунтовано доцільність підвищення.
- Виходить, споживачам все таки варто готуватися до підвищення тарифів? Та, якою має бути ціна на газ?
Держава повинна чесно сказати, що це неминуче. Крім того, держава не повинна різко і стрибкоподібно підвищувати ціну на газ, щоб не дестабілізувати економіку. І головне, держава повинна переконати своїх громадян у тому, чому це необхідно. Якщо цього не зробити - буде соціальне невдоволення і протест. Це монопольний, а значить вибухонебезпечний ринок. І споживача потрібно дуже тонко і акуратно готувати до підвищення ціни на газ. Але для цього споживач повинен бути переконаний, що це чесна ціна. І коли, ви мене питаєте, яка ціна газу повинна бути - я відповім вам, що вона повинна бути чесна! А для професійного відповіді потрібно провести аудит НАК «Нафтогазу» і відновити довіру населення. Останнє вимагатиме від влади виключити будь-яку, навіть мінімальну можливість закупівлі обладнання для теплоенергетиків за завищеними цінами.
- Сьогодні всі розуміють, що механізм виплати субвенції на покриття тарифної різниці, швидше, перетворився в якесь порочне коло, неефективний цикл, оскільки не вирішує проблем галузі. Чи можливо змінити цю безвихідну ситуацію?
Звичайно ж, коли підприємства галузі є планово-збитковими, говорити про будь-які зміни або реалізації інвестиційних програм не доводиться. І в зв'язку з цим, я вважаю, що принципові помилки 2010 року полягали в наступному: не можна було чіпати ціну на газ для ТКЕ, а по-друге, потрібно ціну на газ для населення зрівняти з ціною на природний газ для теплоенергетиків. І тоді б у нас з'явилася інвестиційна складова та економічні підстави для реалізації інвестпрограм. Крім того, сформувався б плацдарм для того, щоб говорити з населенням про можливе підвищення цін на тепло. Але знову ж, перед цим необхідно прийняти новий закон про ОСББ, реальну державну програму модернізації теплоенергетики, закон про стимулювання до енергозбереження у житловому фонді і в бюджетній сфері, ввести повсюдного комерційний обліку, який знову новим законопроектом відсувається в часі.
- Якщо говорити про національні інтереси України, а це, насамперед, економічні інтереси, як повинна працювати така компанія, як НАК «Нафтогаз»?
НАК є монополією і по суті, і за духом, яку підтримують штучно. На сьогодні це вигідно як українському газовому лобі, так і Російської Федерації. Я вважаю, що робота НАК повинна прагнути до виконання європейських енергетичних директив. Але при цьому, необхідно чітко розділити види діяльності, а саме в природної монополії повинно залишитися транспортування газу магістральними трубопроводами. Це ключове геополітичне питання. Тоді було б необхідно захищати тарифи на прокачування газу як перед власником і перед «Газпромом», так і перед європейською спільнотою. По - друге, необхідно диверсифікувати доступ до «трубі». І, по - третє, потрібна повна прозорість суміжного ринку внутрішнього видобутку газу. У цьому секторі необхідно створювати конкурентний ринок, що стане основою для залучення інвестицій.
Розмовляли: Марія Цатурян, Олена Бульбас. Фото: Олександр Гаврилюк
.gif)
