Наталія Штепа була продавчинею. Не з тих вчительок та працівниць збанкрутіліх фабрик та заводів, які поспіхом вимушені були йти на базар та торгувати всіляким мотлохом, аби вижити в суворі дев’яності – ні! Наталія Штепа була справжньою продавчинею. За радянських часів вона навіть закінчила торгівельний технікум за спеціальністю «товарознавець» і як тільки в її рученятах опинилася корочка диплому, яка ще не втигла вивітритися від типографської фарби, молодесенька Натуся з головою поринула у мутні води радянської торгівлі.
В універсамі, куди її направили за розподілом, більш досвідчені продавчині швидко навчили її, як заробляти на дефіциті і як завести корисні зв'язки. Спочатку соромливо прикриваючись фразою «треба ж якось жити» Наталія освоювала поступово науку подвійного обману довірливих покупців від хитрої директриси універсаму, а згодом вже сама, увійшовши до смаку, придумувала різні схеми торгівлі з «чорного ходу», виносу зі складу дефіцитних товарів для «своїх», недоливу, недодання товарів у пільгові пайки ветернам війни і ще кілька десятків таких недо-, які дозволяли Наталці жити в своє задовлення не по раяднскьим стандартам.
Згодом Натуся вийшла заміж за майстра будівельно-монтажного управління № 36 Сергія Штепу, і також не прогадала. Вже через рік рідне БМУ № 36 видало їм ключі та ордер на вселення у зручну 2-кімнатну «чешку» в щойно зданій багатоповерхівці майже в центрі міста. Квартири в цьому будинку також отримали пільговики – ветерани війни, герої Соціалістичної праці та Ольга Василівна Жукова - єдина в місті жінка-ветеран, нагороджена Орденом Слави І ступеню.
Суворі 90-ті майже не вплинули та не змінили життя Наталії та її родини, яка відтепер складалася з трьох чоловік – влітку 1995 року вона народила таку чекану дитинку – донечку Христю. Майже не впилинули, тому що БМУ № 36, де працював чоловік Сергій збанкрутіло, після чого він вимушений був шукати роботу на будівництві в Москві. Нові ринкові умови торгівлі внесли корективи у звичне робоче життя Наталії – замість черг, дефіцитів та торгівлі «з - під прилавку» з’явилися хабарі за торгівельні дозволи чиновникам, відкати від постачальників. Загартована радянською школою торгівлі Наталія швидко пристосувалася до таких нових умов та навіть отримала підвищення – стала заступником директора в універсамі, який відтепер мав назву «супермаркет».
*******************
Чого не скажеш про Ольгу Василівну Жукову, ту саму сусідку Наталії по багатоповерхівці, яка нагороджена Орденом Слави І ступеню. Страшне горе спіткало її - в 1997 році загинув її єдиний син Семен, якого на пішохідному переході збив п’яний районний прокурор на своєму «джипі». Куди Ольга Василівна тільки не писала – і обласному прокурору, і Генеральному прокурору, і Президенту України з проханням об’єктивно розслідувати обставини того ДТП – все марно. Дуже шкодувала Ольга Василівна, що так і не дочекалася онуків від Семена, непутящий він був в особистому житті. Так і залишилася вона доживати сама у своїй квартирі, яку тепер навіть нікому було залишити у спадок…
*********************
Час від дев’яностих до сьогодні для Наталії Штепи промайнув швидко – супермаркетів стало багато, збільшилася конкуренція, тому вона змушена була днювати та ночувати на роботі, навіть не встигла помітити, що її Христя виросла. Але днювання і ночування на роботі не гарантувало Наталії отримання стабільного доходу, тому вона почала шукати шляхи заробітку в інших сферах життя. До того ж чоловік останнім часом постійно пропонував створити у будинку таке собі об’єднання співвласників багатоквартирних будинків – ОСББ, в якому мешканці самі вирішують як ремонтувати дах та труби, яку підрядну організацію наймати, затверджують кошториси на ремонти. Сергій запевняв Наталію в тому, що на ремонтних роботах можливо не менше, а той більше заробляти на «лівих» схемах, ніж вона заробляла в торгівлі. Кому, як не колишньому майстру БМУ № 36 відомі всі «підводні камені» будівництва об’єктів та ремонту фасадів, труб та покрівлі.
********************
Отримавши пропозицію від ініціативної гурпи по створенню ОСББ у їхньому будинку, Ольга Василівна Жукова довго розмірковувала над тим, чи потрібно їй вступати в це ОСББ, чи ні. Свого часу вона вступила до Комуністичної партії Радянського Союзу, а все, що залишилося від тої партії – це її партійний квиток, який вона досі зберігає в шафі так і не дочекавшись комунізму. Вступала вона також в інвестори «Українського будинку Селенга» - вклала туди дві пенсії, очікувала 2000% річних, а натомість отримала лише постанову слідчого про порушення кримінальної справи за фактом шахрайства «УБС». Сдавала одну кімнату двом молоденьким студенткам педуніверситету – недорахувалася в своїй шафі свого ордену Слави І ступеня. Він їм був потрібніший, адже коштів від його продажу вистачило, щоб закрити дві сесії. Тому дуже сумнівалася Ольга Василівна з приводу членства в ОСББ, але все ж таки вирішила підтримати пропозицію подружжя Штеп, та проголосувала «за» створення ОСББ в будинку. Шанований у місті директор супермаркету та майстер славетного колись БМУ № 36 наврядчи здатні на шахрайські махінації, подумалося їй.
********************
- Як вже мене дістала ця орденоносна бабця!, - жалілася одного червневого вечора Наталія чоловікові. Знову мене викликали до міліції, знову я давала поясненя з приводу проведених восени ремонтів в нашому будинку твоєю бригадою. Сергію, вона вже восьму скаргу написала на Президента про те, що замість «Акваізолу» кришу покрили звичйним руберойдом, а гроші голова ОСББ Штепа зібрала зі всіх мешканців саме на «Акваізол»!
- Ти чого розкричалася? – роздратовано відповів Сергій. У нас всі документи в порядку, все оформлене, є накладні на «Акваізол» - ніхто не докопається, якщо дуже не схоче. Ти, маю надію, не забула зробити так, щоб міліція не дуже схотіла копатися глибше?
- Так, звичайно, я ж не дурепа – з гордістю відповіла Наталія. Триста умовних одиниць в конверті зробили свою справу – кримінальне провадження закрито, але…вона ж напише девяту, двадцяту скаргу – ми з тобто так розоримося на ментах та прокурорах…
- Слухай, жінко, вона ж по-моєму сама живе, в тому сенсі що в неї нікого не має – син загинув у ДТП, онуків не має, сестер теж…сходи до неї побалакай як голова ОСББ, може їй щось треба, ну там унітаз поміняти, вікна пластикові поставити, ремонт якійсь зробити косметичний, ворога потрібно задобрити, як кажуть..а потім так ненав’язливо спитай, чи згодна вона буде заповіт скласти на нашу Христю за такий ремонт та матеріальну допомогу від ОСББ, тільки акуратно, щоб не налякати її, бо вона напише Президенту, що голова ОСББ хоче її вбити, щоб квартиру забрати…ну ти ж у мене розумна, знайди слова..
*******************
Сусіди тільки на четвертий день звернули увагу на те, що орденоносна бабця з їхнього під’їзду, не виходить на вулицю. Викликали дільничого інспектора міліції, який по характерному смороду з квартири припустив, що душа Ольги Василівни Жукової вже днів п’ять як сповідується перед апостолом Петром, але без представника правління ОСББ та слюсаря відмовився ламати двері. Наталія Штепа знайшла слюсаря, який разом з її чоловіком Сергієм вибили двері та констатувати смерть 94-річної Ольги Василівни Жукової. За іронією долі тіло старенької довелося виносити слюсарю та чоловікові Сергію. Між третім та другим поверхом Сергій не втримав рівновагу та впустив ручки траурного чорного пакету, який від удару по східцях розірвався. Сусіди померлої цілим під’їздом декілька днів ходили до Наталії Штепи, просили віділити кошти на дезінфекцію сходів між поверхами, яка навідріз відмовилася виділяти кошти, мотивуючи це тим, що померла надто багато скаржилася на неї в міліцію. Розтин тіла констатував причину смерті Ольги Василівни Жукової – інфаркт міокарда.
*********************
Кажуть, що якщо душу людини тримають незакінчені справи, або перед самою смертю її хтось важко образив – то вона не може відлетіти в потойбічний світ та заспокоїтися. Наталія Штепа ніколи не вірила в такі забобони і вважала їх «бабусинами казками, які розповідають щоб налякати неслухняних онуків». Але її мама завжди їй казала: «Ніколи не говори ніколи, в житті потрібно в щось вірити, душа без віри робить людину простим фізичним тілом». Розмірковуючи над цими спогадами Наталія Штепа відчула внутрішню тривогу. До того ж вона залишилася вдома одна, годину тому відправивши чоловіка Сергія ввечері на нічний будівельний ринок за матерілами. «Гасити світло не буду, - вирішила вона, про всяк випадок»…
Але включене світло не завадило їй ледь заплющивши очі провалитися у міцний сон, в якому вона побачила…Ольгу Василівну Жукову, яка сиділа поруч на кріслі, на ній було коричневе плаття та орден, перев’язаний стрічкою…
- Ви ж мертві…- з острахом прошепотіла Наталія, як Ви тут опинилися?
- Може я й мертва, але ти теж не жива – тихо відповіла бабуся. У людей, які засліплені жагою наживи немає душі, а тіло без душі – мертве…
- Моя мама теж так казала, - згадала Наталія…
- От і ти, ніби жива, а в середині мертва…жага наживи засліпила та вбила тебе зсередини…ти думаєш, відмовилася складати заповіт на користь твоєї доньки Христі, тому що мені її шкода, цю квартиру? Зовсім не шкода, я би її залюбки відписала Христі, все одно в мене родичів не має, аби не твої шахрайські вчинки зі створенням ОСББ та «липовими» ремонтами.
- Але ж, Ольго Василівно, життя, воно таке складне, треба якось жити, для себе, для дитини, навкруги хабарі, відкати, ти змушений крутитися, обманювати аби вижити в нашій країні…
- На війні ми цінували життя один одного більше за все, це була наша цінність, яку я пронесла крізь все життя, але для вас в мирний час життя людини нічого не варте, цінності інші – мерседеси, маєтки, гроші заробляються будь-яким способом, але на тому світі їх не приймають….
- Вибачте мені, Ольго Василівно…
*********************
Наступного ранку, нікому нічого не пояснюючи, Наталія Штепа написала заяву про складання з себе повноважень голови ОСББ та перший раз за декілька останніх років зайшла до церкви та поставила свічку за упокій душі...
Іван Слюсаренко-Засувкін
.gif)
