І. — Олексію Юрійовичу, у нас дуже багато говорять про реформу житлово-комунального господарства, але наразі для людей очевидним є тільки те, що зростають тарифи. З чого треба почати, щоб ми відчули хоч якесь оновлення ЖКГ?
— Почати треба спочатку — це якщо говорити системно про структуру того, що називається ЖКГ. Але якщо вести мову про ланцюжок тих дорогих і неякісних послуг, що їх сьогодні надають, то починати треба з кінця, тобто з наших будинків. Саме у будинках сконцентрований споживач, який за логікою ринкової реформи має стати головним в усьому цьому процесі, але йому це ніяк не вдається. У вислові «житлово-комунальне господарство» все?таки на першому місці стоїть слово «житлово».
Доки в будинку не буде сформовано кваліфікованого і підготовленого споживача, який чітко розуміє, чого він хоче, який замовляє і контролює послуги, — доти ця так звана реформа буде черговим викачуванням грошей з державного, місцевого бюджету і, безумовно, з наших кишень. Ми намагалися змінити цю систему в той час, як я перебував на посадах міністра з питань житлово-комунального господарства та голови Держкомітету з питань ЖКГ. Мені просто відверто шкода, що всі ті конкретні документи, законопроекти, нормативно-правові акти, які ми напрацювали і передали у 2009 році у Верховну Раду, — так і не набули чинности — з абсолютно зрозумілих причин. Після цього змарнували 2010 рік, і я вже зараз стверджую, що так само станеться і у 2011?му. Тож документів, які можуть поставити цю реформу з голови на ноги, зараз немає.
Нині тут відбувається боротьба світоглядів. Та команда, яка сьогодні розповідає мантри про реформу, представляє собою кадрових комунальників радянських часів. Ніхто з них навіть не намагався зрозуміти, що головне у цій реформі — будинок, і саме в ньому треба наводити лад. І навіть зараз вони це тільки декларують, але нічого реально не роблять. Бо їм, на жаль, вигідний «колгосп» у наших будинках.
Зараз відсутній один із найголовніших складників — система державного регулювання природних монополій, якими на сьогодні є електроенергетика, газопостачання, теплопостачання, водопостачання і водовідведення. Ця сфера взагалі має регулюватися за окремими процедурами. Для цього треба зважитися на революційні зміни. Натомість люди відчувають тільки те, що ці монополії залазять у їхні кишені і намагаються задовольнити апетити тих, хто за цими структурами стоїть. Я не хочу перелічувати прізвища — для цього достатньо відкрити Інтернет, щоб зрозуміти, чому така велика ціна на газ, на електроенергію, на вугілля, тепло, воду... І нас ще намагаються переконати у тому, що це реальна собівартість економічно обґрунтованого тарифу. Люди сьогодні не вірять у цю казку, але що далі робити —не знають.
І от, не навівши ладу із цими монополіями, уряд сьогодні прагне остаточно добити людей — оголосити добровільно-примусову ОСББізацію. Це мені дуже нагадує колективізацію 30?х років.
— Тобто Ви — проти об'єднань співвласників багатоквартирних будинків?
— Я за ОСББ був до останнього моменту. Але бачу, що на нинішній правовій базі це — варіант безвиході.
— Але ж в Україні вже ніби є позитивні приклади функціонування ОСББ?
— Є, безумовно, позитивні поодинокі приклади. Це, справді, хоч якась самоорганізація населення. Люди починають розуміти, що сьогодні вони не тільки щодо своїх квартир мають вирішувати питання, а є ще спільні проблеми, які стосуються цілого будинку. Та позитивні приклади ОСББ — це зазвичай ознака нових будинків, у яких живе абсолютно інший контингент. Звертаю вашу увагу — у нових будинках живуть люди, які купили собі житло. Вони не отримали його від держави безплатно. І сьогодні ці люди розуміють: аби не втратити те, у що вони вклали свої кошти, їм треба самим дбати про наведення ладу у своєму будинку.
Також є приклади інших ОСББ — коли старий будинок люди не беруть собі на баланс, але починають хоч якось вирішувати деякі питання: щодо благоустрою прибудинкової території, упорядковують горища, ремонтують підлоги. Але це так званий напівфабрикат. Чому я так кажу? Бо якщо перед таким будинком постане серйозне завдання — капітальний ремонт та інвестиція на рівні мільйона гривень (а кожен зі старих будинків сьогодні в середньому потребує від мільйона до трьох мільйонів), то ці ОСББ, я переконаний, вже не в змозі будуть вирішити проблему. В нас у законодавстві не закладено відповіді на запитання: що робити, коли мешканці не цілого будинку, а тільки половини його готові вкладати гроші.
У чому принципова проблема? Люди досі вважають, що це все можна буде зробити за кошти державного бюджету. Їм перед кожними виборами, на жаль, цю казку розповідають. Модель модернізації нашого застарілого житлового фонду треба закріпити законодавчо. А зараз її немає навіть на папірці. Є звичайна демагогія.
Це такий самий обман, яким на сьогодні є програма «Доступне житло». Вона немовби покликана «розсмоктати» квартирну чергу. Мільйон двісті тисяч родин у черзі. Торік тисяча родин отримали житло за цією програмою. Підрахуйте, будь ласка, — треба тисячу років, щоб отримали всі. Та життя не вистачить цим людям! А у суспільстві підтримують цю казку про доступне житло.
Людям треба відверто сказати — так не буде, а буде так. Тоді значна частина населення розраховуватиме, в тому числі, й на власні сили, а комусь допомагатиме держава. Але буде хоча б єдиний механізм. Сьогодні механізму цього нема, нової законотворчої бази про ОСББ немає, механізму вирішення серйозних болючих питань немає. Найголовніше — держава чітко не зафіксувала свого зобов'язання щодо капітального ремонту.
І ще один важливий чинник: довіри до влади сьогодні також немає. Ну якби, скажімо, це був Шарль де Голль, який сказав би: «Українці, діти мої, йдіть в ОСББ, а я вам обіцяю, клянуся, що на кожний будинок буде по мільйону!». Ну, може, ще подумали б. Але на сьогодні це виключено, ніхто нікому не вірить.
— Що тоді робити із ЖЕКами? Адже в теперішньому стані їх також не можна залишати?
— Абсолютно непрофесійна дурниця, коли чиновники міністерства кажуть, що ЖЕКи будуть замінені ОСББ. Це свідчить, що вони взагалі нічого в цій реформі не розуміють. Створення об'єднання співвласників багатоквартирних будинків абсолютно не означає, що ми мусимо відмовитися від послуг ЖЕКів. Ми що — у свою хрущовку візьмемо на штатну посаду водопровідника, газівника та інших фахівців? Ні, не візьмемо. Бо це — дуже дорого.
Це сьогодні робиться свідомо, щоб людям сказати: от ви не задоволені ЖЕКами, тому для вас єдиний вихід — якомога швидше йти в ОСББ. Але після того, як люди візьмуть на баланс будинок, вони повністю переберуть на себе всі проблеми. Саме тому я закликаю до принципової зміни нормативно-правової бази.
Я людям раджу: хочете — створюйте ОСББ на добровільних засадах. Але ні в якому разі не беріть будинок на баланс! Коли ви створили ОСББ — ви отримали можливість за певною процедурою, яка прописана у статуті цього об'єднання, ухвалювати певні управлінські рішення. Зробіть перше — оголосіть невеличку війнушку своєму ЖЕКу і відмовтеся від якоїсь однієї послуги, якою ви не задоволені. Або навпаки — вимуштруйте його так, щоб він надавав цю послугу якісно. Не задоволені ви тим, як підрахували благоустрій на прибудинковій території, — примусьте ЖЕК перерахувати, перевірте, чому там закладаються такі шалені кошти.
Тобто треба створити ОСББ (якщо, справді, більша половина дому готова на це) і розпочати вирішувати якісь дрібненькі проблеми. Через півроку-рік люди стануть більш свідомими власниками, вони вже зможуть формулювати серйозніші вимоги до держави, до міста. І насамперед треба буде вимагати абсолютно нової законодавчої бази. Має відбутися ціла революція у цій сфері. В нинішніх умовах брати будинки на баланс новостворених ОСББ —самогубство.
Розмовляла Уляна ЛИБА, «Українське слово»
.gif)
